Українська мовна особистість

Без добре виробленої рідної мови немає всенародної свідомості,
без такої свідомості немає нації, а без свідомості нації –
немає державності як найвищої громадянської організації,
у якій вона отримує найповнішу змогу
свого всебічного розвитку й виявлення.
Іван Огієнко.

Невіддільна ознака мовної особистості – почуття національної гідності. Така гідність ґрунтується на глибокому знанні історії, культури, літератури рідного народу.
Одна з ознак причетності до української культури – розуміння й сприймання Шевченкового слова. Любимо те, що добре знаємо. Коли говоримо про тугу поета за рідним краєм, за Дніпром, за Україною, то не можемо не помічати його великої туги за рідним словом. Про це нам нагадують численні поезії, передусім ті, що написані на засланні. Тому й сприймаємо як афористичне і водночас глибоко інтимне поетове зізнання:
                                     Якби з ким сісти хліба з’їсти,
                                     Промовить слово…
Для Шевченка як мовної особистості бажання спілкуватися, говорити, розповідати, питати було настільки природним і сильним, що визначало наскрізну діалогічність його поетичних текстів. Можливо, в цій закономірності виявляється й сприймання поетом музики усного, живого слова, у полоні якої він, як талановитий співак, постійно перебував.
Приклади видатних українських мовотворців, мовних особистостей становлять надійну основу для практики виховання сучасних мовців.
Психологічні передумови формування української мовної особистості:
а) переборення комплексу меншовартості, мовної непевності, комплексу людини другого сорту;
б) цілісність, єдність українознавчого світогляду і мови;
в) особистісна гідність, мовна стійкість.
Комунікативні передумови формування української мовної особистості:
а) наявність мовного середовища;
б) створення ситуацій, у яких обов’язкова українська мовна практика;
в) досягнення автоматичного, спонтанного володіння українською мовою; позбування практики перекладності.
Соціальні передумови формування української мовної особистості:
а) соціальна й економічна вигода від володіння українською мовою (володіння українською державною мовою – це життєва перспектива);
б) забезпечення зв’язку між поколіннями, збереження традицій;
в) вільне й рівноправне спілкування з представниками свого професійного середовища, підвищення кваліфікаційного рівня.

С.Я.Єрмоленко,
доктор філологічних наук, професор,
член-кореспондент НАН України, завідувач відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України,
редактор щопіврічника «Культура слова»,
З праці «Формування української мовної особистості» //
Українознавство. – 2010. – №1. – С. 120-123.

Світлана Єрмоленко. Мова і українознавчий світогляд: Монографія. – К.: НДІУ, 2007
Євдокія Голобородько. Концептуальні засади формування мовної особистості на сучасному етапі
Богдан Ажнюк. Лінгвістичні аспекти глобалізації в Україні
Володимир Білецький, Віталій Радчук. Мова як чинник консолідації сучасного українського суспільства у націю
Радчук Віталій. Статті про мову (сторінка мовознавця)
Радчук  Віталій. Українська мова в колі інших на зорі третього тисячоліття: перспектива розвитку
Лариса Масенко. Як позбутися радянської спадщини в топонімії
Лариса Масенко. Телевізійні стратегії приниження української мови
Лідія Мамчур. Текстова основа розвитку мовної особистості учня – важлива аксіома вчителя-словесника
Віталій Радчук. Забобон неперекладності, або Чи під силу мові Тараса переклад цитат?
Іван Хом’як. Формування мовної особистості в білінгвальному середовищі